85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української поетеси, громадської діячки. Народилася в місті Ржищів на Київщині в сім’ї вчителів. Навчалася в Московському літературному інституті імені Горького. 1965 року підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. За три роки написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього дев’ять років писала «у шухляду».
За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. 2005 року відмовилася від звання Героя України. 2010 року вийшов друком її прозовий роман «Записки українського самашедшего». «Вона – самотня людина. Ну що можуть їй дати всякі ці президенти чи парламентарі, крім того, що з’їсти час? Скільки політичних партій намагалися прорватися до Ліни Костенко! Колись на одному вечорі соціалісти від Мороза якусь нагороду хотіли їй вручити. Вона сказала: «Я цю політичну біжутерію не приймаю». Ліна Василівна добре навчилася мовчати. Її тексти написані ніби у вічність. Уявіть, що через 100 років людина отримає пошту з початку третього тисячоліття, і цим листом будуть поезії Ліни Костенко… Вона – з тих авторів, чиї твори треба видирати для друку. Якщо не видирають донька Оксана чи наполегливі видавці, як Іван Малкович чи Олена Бойко з «Либеді», вона їх і далі дороблятиме, шліфуватиме» (літературознавець Михайло Слабошпицький). А це з листа української поетеси Ірини Жиленко до чоловіка Володимира Дрозда, написаного далекого 1964 року: «Учора водила Ліну по художниках. Були в Аллиній (Алла Горська) майстерні. Стільки барв, такі шалені речі, аж очі боліли. Алла захопилась триколірною гравюрою (чорно-біло-червоною), робить дуже експресивні роботи… Ліна ошелешено, аж мовби перелякано, дивилась на величезні Аллині ескізи. Спитала: «Як ви можете, Алло, все це робити, знаючи, що ніколи не зможете виставити свої роботи?». Алла засміялась лукаво: «А ви?» А я дивилася на цих ставних і гордих жінок із буйно-золотими зачісками, у пасмах сигаретного диму, і думала: які вони схожі!» (лист від 29 січня 1964 року; Ірина Жиленко, «Homo feriens. Спогади», «Смолоскип», 2011)
Газета "День":
"Розблокувати" Генія! "...
...У цей весняний день хочеться читати проникливі, сповнені надії і спокою ліричні вірші письменниці. «Про дві мене, прозорі від безсонь», про «музику беріз» і про «любов і літо без тривог»... Багато хто сьогодні так і зробить — відзначить день народження улюбленого Поета читанням віршів...
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Немає коментарів:
Дописати коментар