2 лютого 2016 р виповнюється 115 років від дня народження відомого українського письменника і перекладача, одного з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження» Валер'яна Петровича Підмогильного. Минуло не так багато років, як було повернуто ім'я цього талановитого письменника, який був однією з найколоритніших постатей української літератури не тільки 1920-х років, а й усього ХХ століття. Майже шістдесят років довелося читачеві чекати повернення творів Валер'яна Петровича.
Майбутній письменник народився в бідній селянській родині. З підліткового віку він захоплювався вивченням іноземних мов. Пізніше він настільки удосконалить свої знання, що стане одним з найталановитіших українських перекладачів зарубіжної літератури.
Після декількох років учителювання, Підмогильний переїжджає до Києва, де влаштовується бібліографом в Книжкову палату, викладає українську мову в трудовій школі, редагує статті в складі колегії журналу «Життя і революція», публікує власні новели та оповідання в газетах.
Тяга до творчості виникла у Валер'яна під впливом пригодницьких творів. Однак незабаром початківець прозаїк зацікавився внутрішнім світом людини. Проза Підмогильного тематично різноманітна: через усю творчість письменника проходить мало не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Тільки письменник сприймав її по-іншому - людина і революція, наголошуючи саме перше слово.
Центральне місце в творчості письменника займає роман «Місто», що став справжнім відкриттям вітчизняної літератури. Написаний у модерній стилістиці, він піднімає такі проблеми, як урбанізація, відмінності в людському світогляді, філософські питання буття. Роман викликав великий інтерес у громадськості. Адже в 20-х роках Підмогильний був одним з найпомітніших молодих авторів. Про нього писали в газетах і журналах. І якби його життя трагічно не обірвалася, він міг би стати зіркою на українському і світовому небосхилі.
У 1930 р був опублікований другий, невеликий за обсягом роман «Невеличка драма», який є взірцем не тільки урбаністичної, а, перш за все, інтелектуальної прози.
Валер'ян Підмогильний - один з найвидатніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точності і мовної віртуозності його переклади Бальзака, Мопассана, Стендаля, Вольтера, Дідро, Меріме, Флобера, Гюго сьогодні вважаються неперевершеними і охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.
Але загальна атмосфера 1930-х років, особливо в колах інтелігенції, ставала все більш гнітючою. Підмогильного вивели зі складу редколегії журналу «Життя і революція», його твори майже припинили друкувати. Він був змушений переїхати до Харкова, сподіваючись на кращі умови для публікації своїх творів і розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача.
Однак в 1934 р літератор був заарештований за нібито «перебування в складі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії». Серед звинувачень в протоколі наводилося його висловлювання про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Але на всіх допитах письменник відповідав слідчим одне: «Винним себе не визнаю».
Не у багатьох письменників вистачало мужності йти раніше обраним шляхом. Підмогильний був одним з них - своїм принципам залишився вірним до кінця. 27-28 березня 1935 р виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків і адвокатів засудила Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на «десять років з конфіскацією майна». Незабаром письменник був доставлений в Соловецький табір особливого призначення. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори, очевидно, втрачені або знищені тоталітарної машиною смерті.
3 листопада 1937 року, до 20-річного ювілею Жовтневої революції, було винесено новий вирок: «Розстріляти». Разом з Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 ув'язнених, серед них Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан.
Валер'ян Підмогильний був посмертно реабілітований в 1956 році і остаточно визнаний всенародно тільки в 1991 р Роман «Місто» був включений в шкільну програму з української літератури.
Майбутній письменник народився в бідній селянській родині. З підліткового віку він захоплювався вивченням іноземних мов. Пізніше він настільки удосконалить свої знання, що стане одним з найталановитіших українських перекладачів зарубіжної літератури.
Після декількох років учителювання, Підмогильний переїжджає до Києва, де влаштовується бібліографом в Книжкову палату, викладає українську мову в трудовій школі, редагує статті в складі колегії журналу «Життя і революція», публікує власні новели та оповідання в газетах.
Тяга до творчості виникла у Валер'яна під впливом пригодницьких творів. Однак незабаром початківець прозаїк зацікавився внутрішнім світом людини. Проза Підмогильного тематично різноманітна: через усю творчість письменника проходить мало не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Тільки письменник сприймав її по-іншому - людина і революція, наголошуючи саме перше слово.
Центральне місце в творчості письменника займає роман «Місто», що став справжнім відкриттям вітчизняної літератури. Написаний у модерній стилістиці, він піднімає такі проблеми, як урбанізація, відмінності в людському світогляді, філософські питання буття. Роман викликав великий інтерес у громадськості. Адже в 20-х роках Підмогильний був одним з найпомітніших молодих авторів. Про нього писали в газетах і журналах. І якби його життя трагічно не обірвалася, він міг би стати зіркою на українському і світовому небосхилі.
У 1930 р був опублікований другий, невеликий за обсягом роман «Невеличка драма», який є взірцем не тільки урбаністичної, а, перш за все, інтелектуальної прози.
Валер'ян Підмогильний - один з найвидатніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точності і мовної віртуозності його переклади Бальзака, Мопассана, Стендаля, Вольтера, Дідро, Меріме, Флобера, Гюго сьогодні вважаються неперевершеними і охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.
Але загальна атмосфера 1930-х років, особливо в колах інтелігенції, ставала все більш гнітючою. Підмогильного вивели зі складу редколегії журналу «Життя і революція», його твори майже припинили друкувати. Він був змушений переїхати до Харкова, сподіваючись на кращі умови для публікації своїх творів і розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача.
Однак в 1934 р літератор був заарештований за нібито «перебування в складі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії». Серед звинувачень в протоколі наводилося його висловлювання про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Але на всіх допитах письменник відповідав слідчим одне: «Винним себе не визнаю».
Не у багатьох письменників вистачало мужності йти раніше обраним шляхом. Підмогильний був одним з них - своїм принципам залишився вірним до кінця. 27-28 березня 1935 р виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків і адвокатів засудила Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на «десять років з конфіскацією майна». Незабаром письменник був доставлений в Соловецький табір особливого призначення. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори, очевидно, втрачені або знищені тоталітарної машиною смерті.
3 листопада 1937 року, до 20-річного ювілею Жовтневої революції, було винесено новий вирок: «Розстріляти». Разом з Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 ув'язнених, серед них Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан.
Валер'ян Підмогильний був посмертно реабілітований в 1956 році і остаточно визнаний всенародно тільки в 1991 р Роман «Місто» був включений в шкільну програму з української літератури.
Немає коментарів:
Дописати коментар